Законодавець не пов’язує можливість визнання дійсним договору із залученням податкового чи іншого органу: для контролю сплати фізичною особою податків, зборів чи інших обов’язкових платежів передбачені інші механізми, які не пов’язуються з оскарженням в апеляційному порядку та скасуванням судового рішення про визнання дійсним договору.

Суд за позовом про визнання договору дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України вирішує цивільний спір, а не визначає розмір та порядок сплати податків, зборів чи інших обов’язкових платежів.

Такий висновок зробила Об’єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, забезпечуючи єдність судової практики.

Позивач звернувся з позовом до відповідача про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки дійсним.   

Суд першої інстанції задовольнив позов.

Це рішення в апеляційному порядку оскаржив прокурор. Він вказував, що внаслідок узаконення судом договору купівлі-продажу земельної ділянки, який підлягав нотаріальному посвідченню, інтересам держави в особі органу Державної податкової служби України завдано шкоди, що полягає в неотриманні бюджетом обов’язкових до сплати податкових платежів у зв’язку з переходом права власності на об’єкт нерухомого майна.

Апеляційний суд закрив апеляційне провадження, оскільки оскаржуваним рішенням не вирішувалося питання про права та обов’язки держави в особі ГУ ДПС, закон не пов’язує можливість визнання дійсним договору із залученням податкового чи іншого органу, який контролює сплату фізичною особою податків, зборів чи інших обов’язкових платежів.

ОП КЦС ВС залишила судове рішення апеляційного суду без змін, зробивши такі висновки про застосування норм права.

Позов про визнання договору дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України є способом захисту цивільних прав та інтересів учасників приватних відносин.

Рішення суду про визнання договору дійсним при недодержанні сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору «зцілює» тільки таку ваду, як відсутність нотаріального посвідчення договору. При цьому наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається з огляду на пряму вказівку в законі, а саме в ч. 2 ст. 220 ЦК України.

Проявом розумності є те, що законодавець не пов’язує можливість визнання дійсним договору із залученням податкового чи іншого органу, який контролює сплату фізичною особою податків, зборів чи інших обов’язкових платежів. Очевидно, що для контролю сплати фізичною особою податків, зборів чи інших обов’язкових платежів у публічному праві існують відповідні механізми, які зовсім не пов’язуються з оскарженням в апеляційному порядку та скасуванням судового рішення про визнання дійсним договору.

Суд за позовом про визнання договору дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України вирішує цивільний спір, а не визначає розмір та порядок сплати податків, зборів чи інших обов’язкових платежів.

За таких обставин, встановивши, що оскарженим рішенням суду першої інстанції не вирішувалося питання про права та обов’язки держави в особі ГУ ДПС, апеляційний суд правильно закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора.

Постанова Верховного Суду від 4 листопада 2024 року у справі № 449/593/22 (провадження № 61-5176сво24) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/122883160.

Верховний Суд